У ШАХВОРОСТІВЦІ ВІЄ ДУХОМ ГЕТЬМАНЩИНИ - У ШАХВОРОСТІВЦІ ВІЄ ДУХОМ ГЕТЬМАНЩИНИ - Історія Миргородського полку - Миргородське козацтво

Ви увійшли як  Гість | Група "Гості"  Вітаю Вас  Гість | RSS

               | Реєстрація | Вихід | Вхід |                              Четвер, 08.12.2016, 23:11

Форма входу

Пошук

Меню сайту

Калькулятор

Випадкове фото

Життя сайту у днях

Головна » Файли » У ШАХВОРОСТІВЦІ ВІЄ ДУХОМ ГЕТЬМАНЩИНИ

У ШАХВОРОСТІВЦІ ВІЄ ДУХОМ ГЕТЬМАНЩИНИ
06.07.2010, 20:52
На Миргородщині є чимало сіл, оповитих славою давньої козаччини. Одне з них – старовинне село Шахворостівка, яке існувало ще в XVII столітті. Дослідникам досі не вдалося достеменно дослідити походження його назви. Згідно з законами топоніміки, вона утворилася від прізвища його осадчого – засновника чи першого власника села. В козацькому реєстрі 1581 року згадується якийсь козак Шахворост1, а 1649 року в Миргородському полку служив реєстровий козак Самійло Шахворостенко2.
Жоден словник не дає тлумачення слова Шахворост. Не виключено, що його етимологію слід виводити від слова «шафар» – це давня назва збирача податків, митника. Шафар був, зазвичай, багатою людиною, заробляв лихварством, до нього йшли позичати гроші «в рост», під відсотки. Казали: «Дав гроші шафар в рост». Либонь, від поєднання цих слів у народному мовленні й утворилося прізвище Шахворост.
Від Шахворостів і Шахворостенків пішли й Шафоростови – зросійщений варіант козацького прізвища. В різних історичних джерелах, що стосуються Полтавщини першої половини – середини ХХ століття, натрапляємо на прізвища дворян-офіцерів Шафоростових3. Козацький рід Шахворостів поєднався з родом лубенського сотника (1713 р.) Григорія Шкарупи (його рідня мала маєтності на Хорольщині), від них пішли дворяни Шкарупи-Шахворостови4.
На початку XVIII століття село Шахворостівка належало до так званих «рангових дач» Миргородського полку. Це означало, що полковник мав право віддавати село в користування «на ранг» полковій старшині. До 1711 року Шахворостівка, згідно з універсалом миргородського полковника Данила Апостола, належала знатному козакові Миргородського полку Трохимові Медведю. 1711 року передав Шахворостівку своєму зятеві Івану Ломиковському5.
А що ж попередній власник? Через 12 літ, 1723 року, ми бачимо Трохима Медведя з сином Гаврилом серед жителів сусіднього з Шахворостівкою села Ярмаків (це село також стало власністю І.Ломиковського), причому Медведі записані першими в списку ярмаківських «можнійший з діда і отця козаків»6. Того ж таки 1723 року якийсь Трохим Медвідь був старостою шпиталю при Свято-Пречистенській церкві Миргорода7. Не виключено, що це одна й та сама особа. А втім, рід Медведів залишився і в Шахворостівці: козаки Матвій Медведенко із сином Климом фігурують серед «можнійшого товариства» цього села.
Нащадки роду Медведів і сьогодні живуть на Миргородщині – це багатьом знайоме прізвище Ведмідь. І колишній хутір Ведмедівка, який у ХІХ столітті переріс у миргородське передмістя Ведмедівку, а нині це міська вулиця з однойменною назвою на правобережжі міста – теж пов’язаний із прізвищем колишніх власників хутора Ведмедів, або Медведів.
Про історичний зв’язок правобережної частини Миргорода (Ведмедівка, Мочар) із Шахворостівкою свідчить і той факт, що 1759 року Шахворостівська Покровська церква і її священик Григорій перебували у віданні («в смотрении») Троїцької церкви Миргорода8. Стара миргородська Троїцька церква, яка діяла до 1868 року, розміщалася між Ведмедівкою і Мочарем. Багата миргородська дідичка Тетяна Васецька в 60-х роках ХІХ століття надавала щедрі пожертви на Миргородську Троїцьку та Шахворостівську Покровську церкви9. Отже, прізвище Медвідь (Ведмідь) поєднувало Миргород і Шахворостівку.
25 квітня 1711 року миргородський полковник Данило Апостол видав універсал, у якому мовилося: «…село Ярмаки, в заведиванню небожчика Андрея бившеє, і селце Шахворостовку , которим Трофим Медведь по ласці нашей заведовал, поблизу Ярмаков прилеглоє, за особливого респекту нашего надаєм в заведиваніє п-ну Івану Ломіковскому, зятеві нашему»10.  
Донька миргородського полковника Данила Апостола Тетяна була обвінчана з військовим товаришем Іваном Івановичнм Ломиковським11. Його батько – Іван Васильович Ломиковський (1654 – 1714), генеральний обозний у 1707 – 1709 роках, був однолітком, сподвижником і однодумцем Данила Апостола: протягом деякого часу вони обоє підтримували гетьмана Івана Мазепу. Згодом їхні шляхи розійшлися. Миргородський полковник зайняв більш помірковану позицію, а генеральний обозний був рішучим і послідовним, до кінця життя не зрадив своїм переконанням, услід за опальним гетьманом Мазепою пішов у вигнання й помер у місті Ясах.
По Мазепиній поразці Ломиковські зазнали переслідувань із боку російського царя. Молодших синів генерального обозного – Іллю й Михайла як «зменничьих сродственников» було відправлено на заслання. А найстарший із синів – Іван, зять Данила Апостола – уник репресій тільки завдяки потужній підтримці тестя: Івана «объявили больным близ смерти, и для того в ссылку не взято»12.
Щоб зміцнити становище Івана, Д.Апостол 1711 року подарував йому села Ярмаки і Шахворостівку, 1715 року – село Милюшки, а 1729 року, вже ставши гетьманом, призначив зятя господарем Гадяцького замку, тобто управителем тих сіл Гадяцького полку, які належали особисто гетьманові. Іван Ломиковський помер 1730 року, залишивши по собі чотирьох синів, які успадкували, крім інших маєтностей, і село Шахворостівку. Тетяна Данилівна Апостолівна набагато пережила свого чоловіка. Володіючи кількома селами в Сосницькій сотні Чернігівського полку, вона, зокрема, 1742 року, жила в Шахворостівці. Померла раніше жовтня 1753 року. 
Шануючи свого предка, генерального обозного, нащадки обов’язково на його честь називали Іванами своїх синів. Через те у родові Ломиковських спостерігаємо кількох осіб на ймення Іван Іванович Ломиковський.
На початку 20-х років XVIII ст., коли Шахворостівка перебувала у власності Івана Ломиковського, зятя Данила Апостола, це було залюднене місце з невеликою кількістю населення. В реєстрі 1723 року Шахворостівка записана навіть не селом, а «деревнею», тоді як сусідні Кибинці, Слобідка, Петрівці, Єрки, Мальці вважалися селами. Шахворостівка згадується також як «сільце», тобто поміщицька садиба з кількома хатами. У Шахворостівці тоді жили всього чотири козацькі родини – «товариство можнійшиє, з діда і отця козаки»: Матвій Медведенко з сином Климом, Петро Павлоцький, Петро Сухина і Семен Онофреєнко13. Либонь, це були козаки з особистої охорони Івана Ломиковського. 1723 року в Шахворостівці вже діяла Свято-Покровська церква, в якій «презвитером» служив отець Андрій Мартинович.
Серед посполитих – залежних селян – у Шахворостівці за тих років були прізвища людей, які й до сьогодні збереглися в селі та його околицях: Назаренко, Калюжний, Голуб, Коробченко, Омеляненко, Двірник, Руденко, Шаповаленко, Гирченко. В опублікованому реєстрі посполитих бачимо також незвичне для Миргородщини прізвище Жуенко. Здогадуємося, що це – прізвище Жуненко, в якому при публікації залишилася не побаченою виносна літера «н» ( у писарів XVIII ст. існувала традиція написання виносних, надрядкових літер, які часто писалися ніби поспіхом, нашвидкуруч, скорочено, іноді просто карлючкою). Жунь, Жуненко – це фонетичний варіант прізвища Джунь, Джуненко, яке дійшло донині.
Іванові Ломиковському належало також село Ярмаки, де був панський «двірець», у якому за відсутності власника жив доглядач Андрій Лазоренко, та Свято-Воскресінська церква.
На жаль, не збереглося жодних свідчень про те, яким саме був маєток Ломиковських у Шахворостівці в XVIII столітті. Ми можемо тільки в уяві відтворити його вигляд, взявши до уваги опис маєтку генерального обозного Івана Ломиковського в селі Вербі Сосницької сотні Чернігівського полку: «…два двора; на одном – хоромного строения столовая светлица с комнатою, изба пекарная с комнатою, конюшня, сарай, крытые тесом, баня, сад, в саду винница; в виннице 4 котла. На другом дворе светлица с комнатою, изба пекарная, один амбар, две клети»14.
Наприкінці ХІХ ст. в Лубенському музеї К.М.Скаржинської зберігалася акварель 1824 року, автором якої була П.В.Ломиківська, з зображенням однієї з кімнат у будинку Василя Яковича Ломиківського на хуторі Трудолюбі15. На жаль, цей акварельний малюнок не дійшов до нашого часу.
У 20-х роках ХХ століття директор Миргородського музею Василь Омельченко, напевно, на прохання мистецтвознавця Стефана Таранушенка, іще встиг зробити обміри старовинного будинку Ломиковських у Шахворостівці.
Як глибоко побожні люди Апостоли й Ломиковські щедро обдаровували Покровську церкву в Шахворостівці. Найдавніший храм у селі було збудовано ще за часів полковництва Д.Апостола, а в 1772 і 1866 роках споруджувалися нові церкви під тією самою назвою.
1927 року Василь Омельченко проводив обстеження Шахворостівської Покровської церкви, де виявив старовинні книжки, на яких були написи, зроблені власною рукою Данила Апостола16. Там таки ж миргородський музейник розшукав кілька ікон, які він забрав до музею. Це плащаниця, створена 1786 року славетним миргородським іконописцем-малярем Володимиром Боровиковським, і ікона «Свята Катерина», написана художником миргородського кола XVIII століття. 1930 року ці безцінні малярські твори ще зберігалися в Миргородському краєзнавчому музеї, де їх сфотографував знавець української церковної старовини Стефан Таранушенко. Самі ж оригінали не вціліли. Плащаницю було передано з Миргорода до Харківського музею, звідки вона зникла невідомо куди 1941 року. Доля ікони «Свята Катерина» теж не відома, в 60-х роках ХХ століття її в Миргородському краєзнавчому музеї вже не було17.
Образ Святої Катерини дуже нагадує портрети знатних паній із кіл козацької верхівки XVIII століття. Цілком можливо, що якась Катерина з роду шахворостівських Ломиковських була реальною особою, з якої миргородський маляр написав ікону (згадаймо аналогічний випадок: з гетьманової дружини Уляни Апостолової був написаний образ Святої Іуліанії в іконостасі Преображенської церкви в Великих Сорочинцях). Проте, це могла бути й онука гетьмана – Катерина Петрівна Апостол (1750 – 1824), у шлюбі Шамшева, яка володіла селом Шарківщиною, що неподалік від Шахворостівки. Ломиковські й Шамшеви підтримували між собою родинні стосунки. Чоловік Катерини Апостол – генерал Олександр Якович Шамшев, узяв на службу до свого штабу на посаду ад’ютанта Івана Івановича Ломиковського18, співвласника Шахворостівки. Це була миргородська еліта кінця XVIII – початку ХІХ століть.
Ось як описує шахворостівську ікону «Свята Катерина» Стефан Таранушенко: «Верхня частина постаті – на золотому неритованому тлі. Внизу – синювато-сірий паркет. У глибині – світло-голубий «пейзаж». Вишуканіше написано одяг. Сукня має зеленаві півтіні і глухі сині тіні, в «світах» – срібло. Плащ зверху – цинобра [кіновар – Л.Р.] з золотими «світами», підбійка його зеленава з золотими «світами». Тон лиця сильно розбілений, півтіні – оливкові, а глибокі тіні – коричневі»19.
Протягом багатьох десятиліть Ломиковські свято берегли пам’ять свого славетного роду, пишалися ним. Козацька старовина цікавила й нащадка роду – Василя Яковича Ломиковського (1777 – бл. 1848), який жив у сусідньому з Шахворостівкою хуторі, названому ним Парк-Трудолюб, нині це село Трудолюб. Не випадково саме він 1808 року уклав словник української старовини «Про Малоросію», в якому зафіксував історичні реалії козацької доби – назви, терміни й поняття, які в ХІХ столітті вже відходили в забуття: «бунчук», «компанієць», «кунтуш» тощо. Василь Ломиковський збирав і записував усну творчість – думи і пісні – реліктових співців-кобзарів, «гомерів України», які на той час теж постали на межі зникнення20.
Сучасне село Шахворостівка живе своїм новим життям, сучасними проблемами. Але  одвічне прагнення знати свою минувшину додає снаги не одному поколінню. По цій землі ходили наші пращури – козаки. Ми на цій землі – не зайди, ми на ній – господарі, ми – вічні.
Категорія: У ШАХВОРОСТІВЦІ ВІЄ ДУХОМ ГЕТЬМАНЩИНИ | Додав: Lavrik
Переглядів: 907 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть мій сайт
 
Всього відповідей: 37


Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright http://mirkozactvo.ucoz.ua/ © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz