|
До Дня Українського Козацтва
У складі Миргородського полку в XVII – XVIII століттях служило чимало
іноземців, зокрема, вихідців із Волощини (нині територія Молдови й Румунії). Це
певною мірою пов’язано з тим, що на уряді миргородського полковника протягом
1658 – 1736 років перебували три покоління роду Апостолів – Павло, Данило й
Павло, котрі походили з волоської землі. Вони привели з собою чимало своїх
земляків, які й стали найближчим оточенням можновладного клану. На посадах
сотників у Миргородському полку служили волохи Сандул Маневич, Кирило Каракаш,
Микола Горонескул. Про рід останнього і йтиметься далі.
 Під час російсько-турецької війни 1710 – 1713 років російські війська 1711
року вчинили так званий Прутський похід до Молдови. До російської армії тоді
долучилося п’ятитисячне військо молдовського господаря (правителя) Дмитра
Кантемира, яке разом із армією Петра І прибуло до Російської імперії й
розселилося, здебільшого, в Слобідській Україні й частково на Полтавщині. Серед
інших добровольців-волонтерів прибув із «землі Мултянської» до України Микола
Горонескул, прапорщик полку Василя Танського. 1722 року Горонескул уже входив
до «корогви дворянської» Миргородського полку, тобто належав до полкової
старшини.
Миргородське полкове правління на той час розміщалося в містечку
Сорочинцях, там були двір і резиденція полковника Данила Апостола та двори його
старшини. 1723 року Микола Горонескул урядував як наказний сорочинський сотник
і того самого року став дійсним, повносправним сотником у містечку.
1725 року знатний козак, дворянин-шляхтич М.Горонескул жив у Петербурзі при
Д.Апостолові, який після подання до імператорського двору відомих «Коломацьких
чолобитних» (де вимагалося відновлення державних прав України) і після
двохлітнього ув’язнення з наказу Петра І в Петропавлівській фортеці був
нарешті, по смерті царя, звільнений. Разом із полковником Д.Апостолом сотник
Горонескул повернувся до України. 1737 року він усе ще тримав сотницький уряд.
У Сорочинцях пан Микола володів житловим двором, а також, як більшість тогочасної
козацької старшини його рівня, мав у містечку «шинковий двір», що давало
значний прибуток.
У сотника було три сини – Андрій, Панас, Петро, всі вони служили в
Миргородському полку, мали звання значкових і військових товаришів, одружилися
з доньками знатних козаків. Старший із синів, Андрій (народження 1736 року) на
початку 80-х років був миргородським полковим осавулом, а по ліквідації Катериною
ІІ козацького ладу вийшов у відставку секунд-майором. Горонескули не були надто
багатими поміщиками, 1770 року всі три брати разом мали в Сорочинцях 18 хат.
Володіли вони також землею й підданими в сусідньому Зіньківському повіті (це,
либонь, була спадщина матері).
У Сорочинцях залишилися жити нащадки Горонескулів за лінією Андрія. Онук
сотника – Федір Андрійович Горонескул – пішов стежкою предків, служив у армії,
1798 року мав звання поручика. Наприкінці XVIII століття він узяв шлюб із
Анастасією Михайлівною Лишень (близько 1778 – 1849), дівчиною з
козацько-дворянського роду.
Син Федора – Роман Федорович Горонескул за віком належав до покоління
письменника М.В.Гоголя. Цей сорочинський дідич перебував на цивільній службі,
виріс до чину надвірного радника, мав кількох кріпаків. Його дворянську родину
в Сорочинцях іноді називали на український лад Горонецькими. Дружиною Романа Федоровича стала Ганна
Пантелеймонівна Рощаковська з сусідніх із Сорочинцями теренів. Микола Гоголь,
напевно, знав Рощаковських (Ращаковських), бо вони були віддаленими родичами
Яновських. Спадає на думку, що наш земляк-письменник, який любив переінакшувати
прізвища знайомих йому людей для своїх літературних персонажів, не випадково в
ранньому варіанті комедії «Ревізор» назвав одного зі своїх героїв
Растаковським, за фонетичною схожістю з Рощаковськими.
Син Романа Федоровича – Ілля Романович Горонескул (народження 1840 року),
праправнук сорочинського сотника, став українським громадським діячем і
педагогом. 1863 року він закінчив природничий факультет Київського
університету, займався просвітою простолюду, брав участь у створенні народних
шкіл у Києві, був близьким до українських громад, цінував творчість Т.Шевченка.
В 1863 – 1868 роках він працював наглядачем пансіонату при Київській гімназії №
1, згодом викладав у цій гімназії географію. Був знайомий із композитором
М.В.Лисенком, навіть співав у його опері на аматорській сцені.
На Полтавщині жили й інші нащадки волохів Горонескулів. Напередодні
жовтневого перевороту 1917 року в Полтаві мешкав Олександр Панасович
Горонескуль – адвокат, земський діяч, гласний Полтавської міської думи. Вночі
20 лютого 1918 року його було заарештовано. А як свідчить запис у щоденнику
полтавського лікаря О.О.Несвіцького від 26 жовтня 1921 року, «получено
достоверное сообщение, что в Крыму расстрелян присяжный поверенный Александр Афанасьевич
Горонескуль». Більшовицька влада не
вибачала дворянського походження ні волохам, ні українцям.
ЛЮДМИЛА РОЗСОХА,
заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею,
заслужений працівник культури України.
|
