Все йде, все минає і краю немає,- писав
колись Поет. Та не минає слава наших прадідів, лицарів орлиного гнізда – Січі Запорізької.
У ці дні виповнюється 351-ша
річниця перемоги української армії, під проводом гетьмана Івана Виговського,
над московськими військами у битві під Конотопом.
Вітаємо вас, українці, з цією
перемогою! Якщо звичайно ваші прадіди на полі бою шаблею писали славу свого
роду,ане торгували тютюном і оселедцями
на пістрявих базарах.
Весною 1659 року 100 тисячне
московське військо, під командою О.Трубецького і Г.Ромодановського, поливаючи
кров’ю свій шлях, вдерлося на Лівобережну Україну. В кінці
березня 1659 року московіти взяли в облогу Конотоп, але захисники міста два
місяці героїчно відбиваливсі штурми
ворога. Тоді Україна чи не вперше дізналася про таку московську «ласку», як
заручники, коли хапали та тримали у в’язниці жінок та дітей козаків. Як тоді їм жилося у сирих
в’язничних стінах, серед вошей і пацюків.
Десять тисяч московітів лягло
трупом під Конотопом, але місто трималось і на ласку ворога не здавалося.
Війська, вірні гетьману України
І.Віговському, 28-29 червня(8-9 липня за новим стилем) 1659 року зустрілися у вирішальній битві з противником
під Конотопом на річці Соснівці. Московіти зазнали нищівної поразки. Цвіт
московського війська, елітна 30-ти тисячна дворянська кіннота загинула
повністю.
Дізнавшись про підсумок битви
переляканий цар збирався втікати з Москви, але Всевишній не дав до кінця скуштувати
радість перемоги українцям, та тільки всім відомо, що Бог випробовує тих, кого
любить.
Де ж були миргородські козаки
у цей час?,- спитаєте ви, а були вони з миргородськими полковниками Григорієм
Лісницьким та Степаном Довгалем, що боронили волю під гетьманськими прапорами. Чи
не було серед них і ваших славних прадідів?
Шановні українці, знайдіть час
для того, щоб у родинному колі, чи колі друзів вшанувати героїв, які з
потойбіччя спостерігають за тим, що ви виберете для себе і своїх дітей. Волю,
чи ярмо?
