Використання різнокольорових чорнил відоме ще з
незапам’ятних часів відтоді, як з’явилось буквенне письмо. Так і почали
використовувати чорнила (водний розчин барвника). Чорне чорнило було відоме в 3
тисячолітті до нашої ери, зокрема в Єгипті. Способи виготовлення чорнил з часом
змінювалися. Так, в 3 століття до нашої ери в Китаї виготовляли чорнило з
фарби, яка утворювалась від спалювання тваринних і рослинних речовин. У Римі і
Греції в цей час за основу була чорна фарба, яку одержували з деревної смоли,
що видобувалась в спеціальних печах. Поряд з цим, для писання священних книг
використовували золоте та срібне чорнила, тобто суміш золотого чи срібного
порошку з лаком. Яким же чорнило користувалися українські козаки в XV – на початку XVIII століть?
Для ведення письмових справ кожний козацький полк,
сотня і, звичайно, Запорізька Січ, мали свого писаря. Писар на Запорізькій Січі
вибирався козаками так само, як і отаман чи суддя. З писемних джерел відомо, що
символом влади писаря була чорнильниця, або каламар (від східного «калям» –
тростина). На козацьких радах писар мав свій каламар за поясом, а гусяче перо,
що знаходилось в довгій трубочці, витягував з неї і розміщував за правим вухом.
На Україні в період козаччини найпоширенішим було
чорнило з бузини. Його виготовляли наступним чином: стиглі ягоди бузини
розминали, змішували з водою (найкраще з дощовою), кип’ятили і через 15-20
хвилин рідину зливали в інший посуд. До розчину додавали чистої води і
кип’ятили ще раз. Таку операцію повторювали 4-5 разів. Одержаний розчин
настоювали протягом ночі, а наступного дня його переливали в чистий казан і
знову кип’ятили на маленькому вогні, постійно помішуючи до отримання стану
рідкої сметани. Потім цей розчин розливали у пляшки, додаючи в них для
тривалого зберігання залізно-купоросної чи галунової потрави.
Перед використанням фарбу наполовину розбавляли
водою – і чорнило було готове. Воно не розчинялося під дощем і не вигорало під
сонцем.
Козаки виготовляли різнокольорові рідини для
писання. Наприклад, зелену фарбу одержували з листя бузини чи польового хвощу,
синю – із стебел плавуна пуповидного, пурпурову – з ягід крушини крихкої,
коричневу – з її кори. Але козаки не лише писали чорнилом, але й лікували ним.
Так, найкращим засобом від бешихи (рожі) було чорнило, виготовлене з дубових
горішків (галів) та чорниці. Бузинове чорнило пили, додавши столову ложку меду
при застуді і нежиті. Ним же виводили лишаї та інші захворювання шкіри.
Отже, достеменно відомо з козацьких джерел, що
писарі того часу писали якісним природним чорнилом, яке дуже часто виконувало
подвійну функцію. Ці надбання і досвід наших пращурів залишились нам у спадок в
писемних джерелах. Тож ми повинні пам’ятати про ці надбання і пишатися ними.
М.Коваленко, отаман РКТ «Миргородський Полк Українського Козацтва»
|